Доброго дня. Рада вас вітати. Розкажіть, будь ласка, кілька слів про себе і ваш фільм.

Мене звати Олексій Кашперський, я з Полтави. За освітою художник, магістр образотворчого мистецтва. У 2010-х почав займатись комп’ютерною графікою, а після перемоги в міжнародному конкурсі отримав запрошення працювати за кордоном і обрав США. Там працював медичним аніматором, а згодом створив власну студію.
Фільм — це мій персональний проєкт. Я давно хотів спробувати себе в кіно, ідея з’явилась завдяки моїй ігуані-альбіносу Тамерлану. Він унікальний — помаранчевий, сліпий від народження, і в нас із ним дуже особливий зв’язок. Власне, так усе й почалося.  

Як ви підійшли до створення фільму без великого бюджету?

Я зрозумів, що потрібно працювати з тим, що є. У мене була ідея повнометражного фільму, але ресурсів — ні. Тому я зробив короткометражний пролог — вступ до більшої історії. Це світ, де можуть здійснюватися бажання, і герої потрапляють у нього — на цьому фільм обривається.  

Візуально фільм виглядає дуже незвично. Як ви цього досягли?
 Я надихався кіно 80–90-х і хотів відтворити цей “плівковий” вайб на сучасну камеру. Для цього використав специфічний об’єктив, який дає унікальну глибину кадру.Щодо порталу — це була окрема задача. У фільмі 26 таких сцен, а повністю робити їх у CGI було занадто дорого. Тому я знайшов рішення: лазерний вимірювач і дим-машина створювали в просторі видиму площину, яку вже допрацьовували у постпродакшені.  

Ви працювали з командою чи більше самостійно?

Майже весь фільм зроблений мною. Я був і режисером, і актором, і частково оператором. Але допомога була — загалом близько 26 людей. Наприклад, оператором став дворазовий лауреат “Еммі”, який погодився працювати майже безкоштовно.  Також мені допоміг аніматор, який працював над “Грою престолів” — це був дуже цінний досвід.

Що було найскладнішим у процесі?

Постійна нестача ресурсів. Були моменти, коли доводилось буквально зупиняти виробництво через відсутність грошей. Наприклад, я навіть відмовився від медичної страховки, щоб купити жорсткий диск і продовжити роботу.  
Ще складно було опанувати нові навички — анімацію, роботу з дронами, складні технічні процеси.

А як працювалося з ігуаною? Окрім вас, вона була повноцінним актором у кадрі. З якими труднощами стикались у роботі з такою незвичною твариною?

Це, мабуть, найскладніше. Рептилій неможливо “навчити”, як собак чи котів. Я просто реагував на її поведінку. Деякі сцени вдались природно, а деякі довелось відтворювати в 3D.

Чи змінювався сценарій у процесі? Як він змінювався від початкового етапу і до кінцевого?

Так, дуже сильно змінювався. Початково мені допомагав батько, який був режисером театру. Після його смерті сценарій переписувався десятки разів — через обмеження ресурсів і моє переосмислення історії.  
У якийсь момент я зрозумів важливу річ: потрібно знімати кіно з тим, що в тебе є, а не з тим, про що ти лише мрієш.

Оскільки ми зачепили зміни, які передували сценарію. Якою була і є головна ідея фільму? І що цей проєкт дав вам особисто?

Гадаю, бути обережними зі своїми бажаннями. Ідея натхненна творчістю братів Стругацьких: бажання здійснюються не так, як ми думаємо, а так, як є насправді всередині нас. 
Цей проєкт передував багатьма змінами в моєму житті. Це був складний, але водночас важливий період. Багато саморефлексії, змін у житті, навіть особистих втрат. Але водночас — великий ріст. 

І які відчуття після завершення?

 І полегшення, і захоплення. Звісно, є моменти, які хотілося б ще доробити — це, мабуть, завжди так. Але водночас є відчуття, що ти пройшов великий шлях і нарешті можеш трохи видихнути.

Що ви хочете, щоб глядач виніс із цього фільму?

Мабуть, щоб люди не втрачали віру в диво — навіть коли це здається наївним. І щоб трохи уважніше прислухались до себе, до своїх справжніх бажань.