Ми раді починати. Дуже дякую, що ви до нас доєдналися. Євгенію, ви — режисер фільму «Інтроверт: Хто я?». Будь ласка, представте себе: що варто знати про вас нашим читачам та глядачам?

Я — Євгеній Леоновець, автор документальної короткометражки «Інтроверт: Хто я?». Цей проєкт став моєю магістерською роботою в Київському університеті культури. Власне, цей фільм — про мене. Точніше, про мої внутрішні переживання, особисті конфлікти та той дисонанс, який я намагався осмислити через екран.

Скажіть, це ваш перший досвід у ролі режисера?

Насправді це мій другий крок. Першим був документальний фільм «Фейк», який я знімав для захисту бакалаврату. Та стрічка досліджувала зовсім інший полюс — зовнішній світ маніпуляцій. Я показував внутрішню кухню «офісників»: як працюють кол-центри, як відбуваються процеси обману та махінацій. Від викриття зовнішньої брехні у «Фейк» я прийшов до пошуку внутрішньої правди в «Інтроверт».

Це виглядає як послідовне дослідження: спочатку ви вивчали, як маніпулюють іншими, а тепер — як ми самі стаємо заручниками власних станів. Здається, що після такого занурення у «виробництво» сенсів, ви вже ніколи не зможете дивитися на екран просто як споживач.
Скажіть, чи не заважає цей професійний бекграунд вашому власному сприйняттю кіно? Як зараз для вас краще дивитися фільм: як досліднику, що бачить структуру, чи ви все ще намагаєтеся віднайти в собі того самого «звичайного глядача»?

 Знаєте, я б дуже хотів залишатися просто глядачем, але це стає дедалі складніше. Коли ти перебуваєш всередині цієї сфери, ти часто опиняєшся ніби «поза грою» — поза чистими емоціями та відчуттями.
Якщо ти оператор, ти мимоволі оцінюєш світло, композицію, рух камери. Якщо не вмієш вчасно «перемикатися», то замість живої історії бачиш лише технічну постановку. Це позбавляє кіно того магічного шарму глядацької симпатії, коли ти можеш щиро проживати життя героїв. Це як із виробництвом морозива: коли ти знаєш кожен інгредієнт і бачиш весь процес на заводі, сам продукт уже не здається таким особливим на смак. Через це я останнім часом майже перестав дивитися фільми та серіали — мені важко знайти те, що змусило б мене забути про камеру.

Це надзвичайно цікава тема. Здається, ваше вміння бачити «каркас» фільму не лише заважає, а й допомагає створювати щось по-справжньому чесне, як-от історію про вашого внутрішнього інтроверта.

Можливо. Це шлях, який триває. Я вдячний, що мав змогу поділитися частиною цього шляху через свій фільм і сьогоднішню розмову.

Дуже дякую вам, Євгенію, за терпіння, за глибоку рефлексію та за те, що допомогли нам зазирнути по той бік вашого дисонансу. Бажаємо натхнення для нових пошуків!